Птаство небесне

Сходило літнє сонце, і моя усміхнена сусідка, побачивши мене на подвір’ї, тихенько покликала дещо подивитись. “Що там?” – заінтриговано і пошепки запитала я. Вона показала мені в напрямку свого ґанку, де серед квітів на металевих сходах було крихітне гніздо із соломи. “То гніздо колібрі, – прошепотіла сусідка. – Бачиш пташенят?” Два дзьоби, крихітні наче голки, ледве виднілися в гнізді. “Вони чекають на матір”. Ми стояли вражені. Я дістала телефон, аби зробити фотографію. “Тільки не надто близько, аби не злякати матір”, – сказала сусідка. Так ми і спостерігали за ними здалеку.